Написано перед створенням Європейської федерації

— Свобода народжується з поділу, єдність породжує рабство

Останнім часом ситуація змінюється так швидко, повороти такі великі, що аж дух захоплює. Опівночі маю думки, пишу ще одне есе.

Останнього тижня заклики до створення "Європейської федерації" стають дедалі гучнішими. Перед реальністю повернення Америки до ізоляціонізму це бажання тіснішої внутрішньої співпраці в Європі легко зрозуміти: майбутнє Європи мають визначати самі європейці, чи то в питаннях оборони та безпеки, чи добробуту населення. Однак до якого рівня має просунутися європейська інтеграція, щоб це було мудрим кроком? Чи створювати високоцентралізовані "Сполучені Штати", чи зберігати багатоманітну незалежну спільноту держав? Можливо, об'єднання, а не злиття — кращий вибір? Історія та реальність нагадують нам, що це питання потребує обережного обмірковування.

В європейській історії ніколи не було справжнього об'єднання. Від експансії Римської імперії до коронації Карла Великого, від тріумфального маршу Наполеона по Європі до гітлерівського "Третього Рейху" — всі ці мрії про об'єднання закінчилися крахом, і ціна була жахливою. Історія знову і знову доводить: спроби силою створити об'єднану Європу ніколи не приносили тривалого процвітання, навпаки — викликали глибші заворушення та катастрофи.

Навпаки, європейський континент саме через тривалий поділ і конкуренцію народив бурхливу інноваційну енергію та дух свободи. Різні нові ідеї та винаходи могли зародитися й розквітнути в якомусь куточку. Відродження відбулося в середовищі численних італійських міст-держав, де конкуренція стимулювала розвиток мистецтва та науки. Реформація досягла успіху, бо німецькі князівства та північноєвропейські країни не були під прямим контролем Риму. Просвітництво та наукова революція розквітли в багатонаціональному середовищі Європи. Промислова революція почалася в Британії та швидко поширилася по всій Європі, країни змагалися в індустріалізації. Багатоцентрова державна система дозволила інноваціям не бути придушеними деспотичним правлінням. Історичні факти доводять: крайнє об'єднання часто призводить до загострення внутрішніх протиріч і загибелі свободи, тоді як роздроблена різноманітна структура створює родючий ґрунт для процвітання та прогресу.

Як людина з єдиної у світі країни, що має 2000-річну історію об'єднання та спадщину, яка дійшла до наших днів, я хочу поділитися деякими особистими спостереженнями та поглядами на давньокитайське об'єднане суспільство для довідки.

Дві тисячі років історії давнього Китаю насправді мають лише три етапи: до Цінь, Цінь, після Цінь.

Після об'єднання Цінь давній Китай в академічній сфері вже не міг породити вільне зіткнення та бурління думок ста шкіл філософії. Окрім конфуціанства, все інше стало дивними трюками, негідними високих залів. Тривалий ефект поєднання виключного шанування конфуціанства та системи державних іспитів змусив усіх поважних освічених людей давньокитайського суспільства витрачати всі думки на пошук цитат і милування вітром та місяцем. Усе низьке, лише навчання високе. Навчання дозволяє стати чиновником, чиновництво дозволяє прославити предків, мати трьох дружин і чотирьох наложниць, стати людиною над людьми — це стало найвищим внутрішнім переконанням майже всіх освічених людей давнього Китаю. Так повторювалося дві тисячі років без змін, аж поки в новітні часи гарматами не відкрили двері країни і з подивом виявили, що світ уже кардинально змінився. Навіть тоді вони все ще намагалися зберегти первісний спосіб життя, розробивши план "китайське вчення як основа, західне вчення для використання", повністю ігноруючи те, що західне вчення досягло наукового прогресу завдяки свободі думки, а науковий прогрес був лише одним з результатів. Цю тему тут не розгортатиму. А паростки сучасної науки з'явилися у вільній і розділеній Європі. Причина в тому, що тривалий політичний поділ Європи об'єктивно гарантував свободу, свобода принесла інновації, інновації стимулювали технології, технології змінили світ. Тому крайнє об'єднання неминуче призводить до крайніх обмежень — за тисячолітній історичний досвід немає винятків.

Після об'єднання Цінь встановили повіти та округи, призначили чиновників, організували населення. Імператор став абсолютним сувереном усього в Піднебесній. Під всім небом немає землі, що не належить імператору. На всіх берегах немає людей, що не є підданими імператора. Така структура власності призвела до того, що окрім імператора, думки майже всіх людей поступово перетворилися на: лише те, що в моєму домі — моє, за воротами дому — яке мені діло? Одна сім'я, один клан стали загальною формою спонтанної соціальної організації. Піднебесна належить імператору, імператор — той, хто має сильних коней і військо. Для індивіда хто буде імператором — байдуже, аби не посилали мене на війну вмирати, кому б не був імператор, я платитиму йому податки та виконуватиму повинності. Або старанно вчитися, скласти державні іспити і стати чиновником, опосередковано розділити частину влади імператора і не йти самому на війну вмирати. Відтоді мужність, честь — ці чесноти вже не були загальними соціальними цінностями, які люди справді прагнули. Призначені чиновники — це чужинці, яких імператор посилав у різні місця бути чиновниками, пасти народ від імені Сина Неба, щоб запобігти зв'язкам між місцями та чиновниками, щоб хвіст не виріс занадто великим і не утворив сепаратистську силу, що загрожує владі імператора. По суті, призначені чиновники відповідальні лише перед імператором, бо джерело їхньої влади — лише імператор. Організація населення — це розпуск усіх спонтанних громадських організацій, включно з релігійними, побудова атомізованого суспільства. Мета всіх цих заходів — захистити абсолютну безпеку абсолютної влади імператора. Простіше кажучи, рівне рабство вже було найвищим політичним статусом, яким могла насолоджуватися більшість давніх китайців.

Свобода народжується з поділу, єдність породжує рабство — це глибокий історичний урок. Європа має цінувати традиції свободи та різноманітності, не відмовлятися від цінних традицій багатоманітного самоврядування через миттєвий імпульс. Люди мають остерігатися тієї першої сніжки, що котиться, бо вона може викликати кошмарну лавину, що знесе останню будівлю свободи сучасної цивілізації. Можливо. Закликаю разом: нехай квіти свободи та різноманітності продовжують цвісти на європейському континенті!

Wang Xiao (Ван Сяо) 6 березня 2025, Лісабон

────────────────────────────────────────────────

Про автора

Wang Xiao — архітектор AI-протоколів, автор System and Freedom, творець Danbing AI Protocol / SLAPS Framework та ініціатор OathAI.

Його робота зосереджена на співтворенні людини й AI, протокольному врядуванні, семантичному якоруванні та довгостроковій безперервності знання, досліджуючи, як людське знання й структури співпраці можуть зберігатися, калібруватися й успадковуватися в епоху AI.

Застереження

Це есе відображає поточні спостереження й методологічні міркування автора, засновані на особистій практиці, дослідженні та досвіді співпраці людини й AI. Методи, пов'язані з Danbing / SLAPS / OathAI, і далі впорядковуються та розвиваються. Їхні практичні ефекти можуть відрізнятися залежно від контексту завдання, можливостей моделі, середовища виконання та рівня залучення.

Це есе не є юридичною, інвестиційною, медичною, професійною чи технічною гарантією впровадження. Читачі, які застосовують ці методи в реальних проєктах, мають самостійно судити відповідно до власної ситуації й відповідати за конкретні результати.